не кидайся у мене
словами цеглинами
вони липнуть до твоєї сукні
як пилюка на вологі стеблини
а між тонкими судинами там
де завмирає тиша на мить
ти знаходиш мене на кінчику світла
що рухається по шкірі навпомацки
cтупаєш ногами недбало
мов cтоліттями по битому склу
черпаєш вогні що вилизують небо
над змореним містом спросоння
де мене зустрічають промоклі вокзали
і очі прости перехожих
що курсивом окреслюють лінію світу
але в ньому немає наших поверхонь
сиплеш пісок мов
із неба зірки опадають
нам за втомлені спини
але ми невпинно й безжально
штовхаємо вітром втоптане листя
і йдемо на ігристе світло машин
і музику сп'янілих дощів
так як літаки падають
у цупкі сіті волосся морського шлунку
приймай мій сигнал з відкритим навстіж серцем
вловлюй кожен погляд
який я вимовлю мовчки тілом
вдихай запахи кори і спраглого сіна
там усі наші сліди
там усі наші сповіді
воскресни на мить і завмри
ти відчуваєш як збільшується тиск
на кінчику світла?
заплітаю твої плечі у руки свої
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356326
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.08.2012
автор: Роман Штігер