Вмирало сонце на горі,
Повільно, болісно вмирало.
По вікнах в нашому дворі,
Слізьми кривавими стікало.
Світило гасло, небосхил,
Від крові наче загорівся,
Чіплялося з останніх сил,
У прірву наче диск котився.
Холодне зовсім, величезне,
Кудись за гору осідало.
Ще мить і сонце зовсім щезне,
І ось уже його не стало.
Лише високо, в небесах,
Хмаринка біла пламеніє.
Вповзають сутінки і страх,
Перед яким земля німіє.
Холодна темрява, роса,
Впадуть на землю пеленою.
Почепить хтось на небеса,
Зірки тремтячою рукою.
Вони запаляться нервово,
Від вітру будуть мерехтіти.
Земля повернеться навколо,
Щоб знову сонця схід зустріти.
22.09.2009 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356352
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 09.08.2012
автор: Мирослав Вересюк