Вже пройшов і рік новий,
А морозець десь подався,
Кажуть,що він молоденький
В хризантемку закохався.
На красуню хризантемку,
Скоса поглядає.
Заподіяти їй лиха
І в думці не має.
І не хоче заморозить
Квітку чепурненьку,
Яке серце треба мати?
Й згадав свою неньку.
І у неї є матуся,
То, що вона скаже?
Коли з неї на-глумлюся,
Ох , враже, ти враже!
Не хочу чути таких слів
За її дитину,
Не хочу материнських сліз
За свою провину.
Яку треба мати совість?
Цю красу згубити,
Краще підійду близенько,
Щоб поговорити.
Хризантемка руки простягає,
Ой, дайте пожити!
Хочу ,ще покрасуватись
На білому світі.
Морозенко так сердешно
Слізки витирає,
Квітни,квітни, моя люба,
Й тепленько вкриває.
Туман сивий і сніжинки
Із нього сміються,
Дивись, який милосердний
Про обов"язки забувся.
Нехай прийде твій батенько,
Ми йому розкажем,
І , ту твою хризантемку,
Ми йому покажем.
Морозенко застидався,
Годі глузувати.
Передаю вам на поруки,
Щоб не ображали.
І сніжинки прилетіли,
Стали пригортати,
Щоб осінню знов розквітла,
В взимку тепло спати.
Хризантемка покорилась,
Бо все теє чула.
Й заплющела оченята,
І до весни заснула.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356381
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.08.2012
автор: Анастасія Верес