Взимку кожен знаходить свою приналежність до сонця, восени ми її витрачаємо, а взимку знаходимо. Це дає нам змогу краще пізнати життя, проникнути в його глибинну суть. Літо і весна нам потрібні в якості відсторонення, щоб цей процес міг протікати плавно. Щось на кшталт в’язання светру. Спочатку, взимку, нитки прядуться, восени светр зношується, а весна і літо є власне часом для самого в’язання.
Я «в’язала свій светр» щоби не змерзнути восени, а не задля твого спасіння. Ти просто не встиг зрозуміти, не зміг, чи що ще там кажуть в таких випадках? Я виношувала це дитя, молилась і віддавала порціями душу, лиш для того, щоби не збитися з вже усталеного трафарету, наміченого хворою свідомістю. Цей період часу вичерпався, і усвідомити, чому склалося саме так неможливо. Адже не все в цьому світі має причину, хоч люди доволі часто забуваючи це, гають час на марні пошуки. Ось і зараз чотири осінні пісні співіснують у моєму плейлисті безпричинно. Їм плювати, що зараз зима і все йде не так, як раніше. Їх тексти і музика не зазнали жодного втручання. Як і моє серце. Так? Воно справді не зазнало жодного втручання, чи то лише здається? Мікротріщини – не катастрофа, це лиш елемент часу. Час невблаганний, варіантів немає, звідси випливає, що не сталось абсолютно нічого, що можна було б вважати відходом від норми. Задача, розв’язання якої заперечити просто неможливо. Партія в якій всі ходи вирахувані, і в кінці якої лежить нічия, чи якщо пощастить, тоді, як в дитинстві, перемагає дружба. Нам, як бачиш, не пощастило. Можливо колись, набагато пізніше, здійснюючи якийсь черговий крок по дорозі довжиною в життя, на наше рішення вплинуть події нещодавнього сьогодення іменуємого осінню, але тоді вже ні ти, ні я не усвідомимо першоджерела своїх рішень. В такому разі, маю надію, що це піде лише нам на користь. Ти на користь мені, а я – тобі, допомога навзаєм. І без усіляких претензій, чи боргів по тому. Як одноразовий посуд. Він потрібен, інколи вкрай необхідний, але не на довгий відрізок часу. Він не є життєвою-необхідністю, але з ним немає проблем після використання. Можна було б ще сказати про доступну ціну, але, думаю ти погодишся, що в нашому випадку ми діставались один одному недешево, хоч твоя і моя плати дещо різнились між собою.
І все ж, одна людська риса жахливо ускладнює нам життя. Все, що не продовжується в реальному житті людина, будучи запеклим оптимістом, продовжує будувати опираючись на уяву, а це ще одна гонитва за ілюзіями.
Залишається лише вірити, що всі ці «мимовільні жертви» не є даремними, не є марними і пройшовши через усі випробування, яких було і ще буде немало, як ти, так і я знайдемо саме тих людей з якими нас не розділить ні сонце, ні місяць, ні одна пора року. Банальні вірування невдах? Нехай так, але вони ж наші, ці вірування, а це вже краще, ніж нічого. Все краще, ніж нічого. Якось так… (січень, 2011)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356832
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.08.2012
автор: violetta