Злотавим ранком, золотим промінням
В землю уляглося золоте насіння.
Цілу весну й літо колос наливався,
Соками живими із землі набрався.
Жайворонки в небі пісні дарували,
Щоб оті зернята сили набирали.
І набрався сили колос золотавий,
Щоб його у серпні жниварі збирали.
І зібравши в купу золоті краплинки,
Млинар чаклував з ними не хвилинку.
І куди ж те золото чарівне поділось?
Білим, легким снігом в мішки розлетілось.
А тоді в пекарні пекар–трудівниця,
Зробила уміло білу паляницю.
І настало щастя, урочиста мить, -
Паляниця ніжна на столі лежить.
І тепер благаю, люди дорогі,
Не кидайте хліба черствіть на столі.
Не ліпіть із нього коники веселі,
Вони не прикрасять вашої оселі.
Поважайте працю людей, що створили
Вам оту казкову паляницю білу.
Бо святіш за хліб тільки рідна мати,
Тому ми повинні хліб всі поважати!
© Віра Дутчак, ІV. 2004 р.
́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356879
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.08.2012
автор: Віра Дутчак