- Мою Душу порвали шакали,
У дерев на гілках розпяли .
Аж нещасні від горя завяли,
Бо наруги стерпіть не змогли.
Рано скинули листячка з крони,
Плакать нічим – немає сльози.
Впали смутком глухім на газоні,
Їм від спраги забракло роси.
А душа шаленіє і плаче ,
Лежить в серці зрадлива печаль:
Окупант чорним вороном кряче,
Насміхається клятий «москаль».
Рідну мову мою , сиротину,
Зек донецький сьогодні украв,
В рідній хаті чужую дитину .
Серед ясного дня зґвалтував …
Шапкокрад і з донецького бидла,
Підписав, юродивим Закон.
Вже терпіти не сила – обридло,
Геть зажрався донецький пітон.
Боже збав від австралопітЕка,
Охоронь від московських щурів.
Що непрошеним плИло здалека,
Хай пливе собі, вдаль й поготів…
Де ти ходиш Кобзарю – сУрмаче,
Озовись , засурми по скоріш.
Гей Тарасе проснись небораче,
Моє серденько зранене втіш.
Нехай зявиться Сокіл у небі,
І проснеться в гаю свинопас.
Щоб сказати комусь при потребі,
Князь він дома, а чи папуас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357130
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 13.08.2012
автор: Дід Миколай