Росла сосна до неба, у віконце,
Поміж склепіння сплетених гілок.
Щосили пнялась, щоб побачить сонце,
Здавалося - до нього тільки крок.
Та поруч теж тягнулися до неба,
Колись подружки – саджанці сосни.
Щоб вижити, до сонця швидше треба,
Ти пнешся, але ж тягнуться й вони.
Але лапатий сніг усе звів нанівець,
Біда прийшла - ніхто і не чекав.
Верхівку обламав, а це уже кінець,
Життя твоє усе раптово обірвав.
3.01.2011 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357186
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 13.08.2012
автор: Мирослав Вересюк