Того́ не варте... - ти промовив тихо
І зник назавше в осені чужій.
О, Боже милий, та чия ж то примха -
Тулити вуглем до живого біль?!
Минеться, скажуть. Ніби час лікує...
Так, ніби пам’ять зовсім не болить!
І полетить надія пізня всує,
І все життя у прірву полетить!
А що тобі? Не винен... Звісно, інша -
Прекрасна леля, звабно-молода.
І приголубить, вигріє, й потішить -
Аж в осені полегшиться хода...
В долонях неба тануть сиві хмари,
В мої долоні горнеться печаль.
Колюче листя під ногами карми
Без радості, без вічності - як я...
Межи тополі у сумному парку,
Де вітер жваво набуває гарт,
Скраєчку сяду на стареньку лавку.
Не варт... О, скільки йти ще до "не варт"?
(14.08.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357484
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.08.2012
автор: Леся Геник