Не вірю я у правду крику.
В мовчанні істина сама,
як безпритульная каліка
і непомітна, і сумна.
Крізь галасливу огорожу
різких словесних мідних труб
душа моя кричати може
лиш шепотінням спраглих губ.
А у божественнім притулку
родиться правда, як весна -
не слід кричати, щоб почули,
у тиші й тиша голосна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357674
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.08.2012
автор: marlboro_3