(світлій пам'яті Богдана Ступки)
Коли втрачаєш землю під ногами,
І сили проповідують кінець,
Не варто прірву бачити ночами,
І волю залишати нанівець.
Бо на життя шляху, і Ви, Богдане,
Долали труднощі, і біль, і рани.
Коли тверде підґрунтя не відчуєм,
Зміркуємо, чи треба нам воно?
І нас тоді Господь завжди почує.
А чи не буде нам усе одно?
Бо вже, Богдане, і життя без кари
Для тих, кого оточують лиш хмари.
Коли, зневірившись у власній долі,
Її будь-що ми прагнем віднайти,
У приклад Вашу міць і Вашу волю
Беремо ми, і так нам легше йти.
Бо Ви вселяли віру неодмінну
У сенс життя і в рідну Україну.
Колись прийде пора і нам лишити
Цей нерозвідано-безмежний світ.
Та Ваша пам’ять буде довго жити.
Нехай живе на протязі століть!
І ніби-то людина не літає…
А крила має…А крила – має.
24.VII.12.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358191
Рубрика: Присвячення
дата надходження 17.08.2012
автор: Oleg Kolibaba