Мені не стидно, не боюсь
І вголос можу заявити:
- Я українець(ка)! Цим горджусь!
Про це не сором говорити!
Я українець(ка)! Мій народ
Поволі випрямляє спину,
Найвищих досягне висот,
Прославить в світі Україну!
Це мій народ впродовж віків
Свободи прагнув, щастя, волі!
Нащадок славних козаків,
Що йшли на смерть заради долі!
Це він завзято працював,
Аж від напруги рвались жили!
За землю рідну воював,
Життя мільйони положили!
Це він від голоду вмирав,
Померлих душі ще волають,
Бо їх ніхто не відспівав...
Цей геноцид - не забувають!
Вмирав в катівнях, в засланні,
По тюрмах, таборах, етапах!
І в мирний час і на війні ...,
Немає цих могил на мапах!
Він вижив і впродовж віків
Відстояв віру, волю, мову.
Зберіг традиції батьків,
Заклав державності основу!
Він працював і воював,
Оберігав і боронився,
Творив, народжував, кохав
І самовіддано трудився!
Він переможе вся і всіх,
Щезає привид комунізму!
І задзвенить дитячий сміх
В країні без усяких «ізмів»!
Своя Держава назавжди
Постала і довіку буде,
Щоб захищати від біди,
І в щасті, мирі жили люди!
16.05.2011р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358306
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2012
автор: Мирослав Вересюк