А тут – ще не осінь, ще літо, та тиша.
Лиш мушлі пусті річка в хвилях колише.
І прибрані купи на березі смІття,
А зламане дикими сапієнс віття
ВербИ, що у дзеркало річки дивилась,
Вже й те потихеньку собі відновилось.
В густім очереті сидять черепахи,
В кущах знов з”явилися злякані птахи,
Куріпки та й ящірки швидкісні теж.
На озері – мирний качиний кортеж.
Колись було зелено, вільно і тихо,
Та берег спіткало невидане лихо –
Навала людей, шашликів і машин,
(Не можу згадати без сліз цих картин).
Зі псами і без, у купальниках й без.
Та літо минуло, і той безлад щез.
Ось мідії «вушка», намазані сріблом,
Чекають, пусті, чи зими, чи мене,
Щоб я з них картину зробила. Потрібно
Згадати, що літо завжди промайне
Секундою в вічності, наче хмарина,
Ось тільки була – і вже хмарки нема.
Ще гріє серпнева задощена днина,
Та там, за кущем, причаїлась зима.
А рибки під берегом, як цуценята,
Маленькі, грайливі, тулились до ніг.
Не слухають маму, не слухають тата,
Лиш ті відвернулись – і шасть за поріг!
Ще й музика змовкла в кафе біля річки!
О щастя, о тиша, лиш плюскотом хвиль
І шепотом верб розмовляє одвічне
Зі мною це щастя. Чи щастя, чи біль.
Я тут медитую вже двадцять пять років.
Беру я енергію річки і хмар,
Що мчать недалеко, за тисячу кроків,
І схожі на звірів, людей і примар.
Ось вітер повіяв, і смуток із серця
Втопився в прозорій холодній воді.
Вітаюся з річкою: - Люба, не сердься,
Тебе забуваю. Не так, як тоді, -
Із ним ми сиділи щовечора разом
І гладили хвилі, красиві й живі.
Та то було іншим життям, іншим часом.
Колись це було. Зараз ми вже чужі.
Я знову приходжу сюди споглядати
Природи красу та ще спокій води.
Ось поруч щось чайка хотіла сказати,
Мабуть, те, що осінь прийшла і сюди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358562
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.08.2012
автор: Ліоліна