Забуваючи декілька слів на останньому приспіві,
Ми в обійми маньяків - кидаємось, наче в весну,
Кожну колото-різану рану лікуєм ірисками
І, занурившись в себе, легенько ступаєм по дну.
Ми долаємо страх висоти лиш тоді, коли схочеться,
Заганяєм - обманом - у себе -солодкий вже - дим...
Перестали вже рани - болючі колись - кровоточити,
Але ми ще ганяємося за колишнім - "старим".
Нам не хочеться оплесків, квітів і фото з фанатами, -
Ми й без того пихаті - давно нахапались зірок...
І яким би тягучим не був час - та ми його втратили,
Залишивши від себе лиш купку - дядьків і тіток.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358837
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.08.2012
автор: Юра Васюта