Стікає кров’ю, кровоточе,
Тріпоче серце, наче птах.
Душа спасіння вже не хоче,
Коли туди вповзає страх.
Безсонням страх шматує душу,
Коли очікуючи ранку,
Пекельний біль терпіти мушу,
До сходу сонця, до світанку.
Тріпочуть і згасають зорі,
Немов їх вітер задуває.
Душа, обвуглена у горі,
Від болю і страху волає.
Що не судилось разом бути,
Від неминучої розлуки,
Не розлюбити, не забути,
Не цілувати губи, руки.
Не пригорнути, не обняти,
Від пестощів вже не хмеліти,
Ці ночі буду пам’ятати,
Від тіла запаху п’яніти.
Кохання в мене не забрати,
А як тобі без нього жити?
Життя ще можна відібрати,
Кохання неможливо вбити.
2007 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358844
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.08.2012
автор: Мирослав Вересюк