Гойдає вітер, ще зеленню укриті віти,
Ще веселкою переливають у парках квіти,
Ще лине їх аромат, що можна захмеліти,
Ще співають пташки і шлють нам всім свої привіти...
Ще бджоли п'ють нектари, несуть до сот недаром,
Щоб потім пригостити нас цілющими медами,
У холоди для нас це буде чудовим даром,
А, ось зараз трудівниці збирають все до грама...
Та вже скоро попрощаємось із жарким літом,
Надовго. Не знаю я, чи плакати, чи радіти...
З метеликами , що у веселку розодіті,
З травами, по яким любили босими ходити...
Не нап'юсь , як колись, роси, з горнятка світанку,
Не нарву я більше до вінка, волошок з маками,
Не заколисають нас вітри між зір до ранку,
Не поцілую вуста, полуничними губами.
Не люблю проводи і як клекочуть лелеки,
Що летять у чужі світи, від нас, ой, як далеко,
І як вітер знімає з дерев останні свитки...
Й заплаче від жалю серденько, бо роздяг до нитки.
Все йде по колу, тисячоліттями, роками,
Не можна зупинити ні сльозами, ні руками,
Що визначено Богом, Святими небесами,
Не можемо ми враз змінити... Чуєте? Земляни!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358854
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 20.08.2012
автор: Макієвська Наталія Є.