Не так давно ще був простим студентом,
Спокійно міг прожити і на гріш,
Але забулось раптом все, моментом…
Душею не живеш уже, а спиш.
Пірнаєш тілом глибоко у розкіш,
Куштуєш стиглий плід її сповна.
Та душу ти до плоті не примостиш,
Бо іншим плодом живиться вона.
Її не вдовільнити мішурою,
Чи пружністю жіночих пишних форм,
Банкнотами, що сипляться горою, -
Їх запах лиш п"янить, мов хлороформ.
Здається спершу, що здійснилась мрія,
Знайшов нарешті свій життєвий рай,
Де подруга постійна – ейфорія,
Вирує втіх потужний водограй.
Ти в захваті! Але розчарування
Життя фарбує в тьмяні кольори,
Вже пишні не розраджують гуляння, --
Депресія з"їдає вечори.
Ковток свободи -- мов бальзам на душу,
Та тої, що за межами грошей,
Бо ними лиш гармонію порушив,
В тобі давно помер гіперборей.
Навчись лиш цінувати найпростіше --
Пташиний спів, чи неба глибочинь,
Красу в дрібницях бачити частіше –-
І виведеш душі гіркий полин.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358878
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.08.2012
автор: Олександр Обрій