Мене ти любиш і не любиш,
Двоїться мов би у очах,
Моїх два его прийнять мусиш –
Любов’ю ж до одного чах.
Грон юності суцвіття срібні,
Звабливість – це твій ідеал,
Красі вклонився в онімінні,
Мій розум втратив п’єдестал.
Для кого святість я плекала,
Вбирала жадібно знання,
Але відчула вістря-жало,
Бо йшла до тебе навмання.
Ти так повільно ріжеш душу,
Гнітиш байдужістю її,
Я вірна – слова не порушу,
Тамуй амбіції свої.
Мене лишилась половина,
Але далекий ти, на жаль,
У серці чую я провину
І нерозділену печаль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358961
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.08.2012
автор: Лілея Лозова