Ми уже не ті, що були літом…

Відлітає  літо  на  спочинок.
Осінь  майорить  уже  крилом.
Скільки  вже  засипано  стежинок
Золотистим  свіжим  ще  листом!

Й  ми  уже  не  ті,  що  були  літом,
Та  цю  осінь  вдвох  переживем,
Бо  цвітуть  ще  душі  дивоцвітом,
А  у  серці  літо  збережем.

Пригорни  до  себе  ближче,  Любий.
Ну  чому  лице  твоє  сумне?
Ой,    як  свіжим    медом  пахнуть  губи!
Ти  цілуй,  як  в  юності  мене.

Запекла  чомусь  сльоза  зрадлива
Покотилась  по  моїй  щоці....
Я   не  плачу,  милий....  Це  осіння  злива
Серце  розтривожила  мені.

Ти  сльозу    стираєш  співчутливо.
Не  журись,  хороший,  не  журись.
Це  душа,  як  пташка  полохлива.
Це  пройде.  Ти  краще  посміхнись.

Я  люблю  дивитись  в  твої  очі.
Ти  поглянь,  мій  любий.  Подивись.
Зграї  полетіли  вже  лелечі.
Літні  дні  із  ними  понеслись.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358974
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.08.2012
автор: Н-А-Д-І-Я