А я своїм дітям – і батько, і мати,
Я, волею долі – обидва батьки.
І бУло би добре до смерті не знати,
Як муляють бік чоловічі кістки,
Хоч я – у спідниці (та іноді й в штанцях).
Як кінь, я скачу без підков і сідла.
І десять разів в день, а може, і двадцять
Я гирі тягаю (і як я змогла?).
О, ця бізнес – леді, мадам, а чи пані,
Із ранку й до вечора – дикий галоп.
Ще – біг зі стрибками, в болото пірнання.
О ні, не давай собі, мила, зарок,
Що буду я жінка – підбори високі,
Тихенька хода і стрункесенький стан.
Та хай йому, вже ті щоденні зароки,
То – завжди в самій собі хитрий обман.
Та ні: стан – стрункенький й підбори – високі,
Та повагом плентатись часу нема.
І знову – алюром, а потім – галопом,
Як сон, пролітають весна і … зима.
І знову – вперед. До вершин сподівання,
До самих високих вершин, йо-ма-йо!
Ну все, я побігла, бо не до зітхання.
(Чому ж у душі так бува порожньО?).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358994
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.08.2012
автор: Ліоліна