Я – не трибун, не критик, не політик,
Не Цицерон – ще «перли» з моїх вуст
Не здумали у простір полетіти,
І не акула я пера, як Прус.
Та я кричу – і сором не здолає
Мене, слабку, бо слабкість вже пройшла: -
В моїй країні, в ріднім милім краї
Настала дивна (чи дурна?) пора.
Піду я вивчу мову гагаузьку.
(Мо”, документ мені на ній пришлють?)
До стелі – словників, і труд – не людський
Всі мови світу вивчити. Та ж лють
Охоплює, що мова ця - «теляча»,
Затерта, ніби це – жупан, до дір.
Я з нею народилася! І плачу,
Так плачу, що порушився мій зір.
Піду до лікаря, хай окуляри
Пропише, щоби врешті я змогла
Читати й зрозуміти (чи ж нездара?)
Те, що спада з «високого пера».
Земля - велична, горда, неділима.
Не треба більш бездарних тих ідей.
Бо мова має бути лиш єдина,
Щоб об”єднала всіх своїх людей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359109
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.08.2012
автор: Ліоліна