Так якось тихо - тихо, по краплині,
Червлене літо, в гаю догоря.
В промінні осінь, на руках калини,
Червоний кетяг, листям цілува.
Біжить дитятко стежкою, й сміється,
В розлогах дивом, котиться луна.
Цей сміх нектаром, в моїм серці бється,
Клітинку кожну, в тілі омива.
Стежина в полі, чебрецями вється,
Під ноги мяко, стелеться, пірна,
Дозрілим літом, жовтим листям ллється,
Опалим квітом, пяним від вина.
Манливий спокій, ліг на горизонті,
Бринить сльозою, в благодатях даль.
Шепоче тиша, сповіддю в ротонді,
Сховавши чари , звабу під вуаль.
З ротонди вийшла, величава пані,
Зійшла неначе, щойно і з скрижаль.
Чарує тишу, осінь невблаганна,
Смичка виймає, сивий дід скрипаль.
В віках блукає, круговерть спіралі,
Вже осінь знову , на поріг прийшла.
Хоч нам з тобою, додала печалі,
Та ясно якось, на душі весна...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359116
Рубрика: Присвячення
дата надходження 22.08.2012
автор: Дід Миколай