Вони були закохані, ці двоє.
Він їй казав: - Зоря моя, з тобою –
Без їжі й без води, лише з любов"ю,
У радості, зі щастям і бідою.
Ходи сюди, тендітна моя квітка.
Я на руках, і завжди, а не зрідка
Носитиму із рана і до рана
Тебе без втоми. Вір мені, кохана.
І бУло все – фата і біле плаття,
Як цвіт лілеї в пишному лататті.
Все, як у казці, і вона – принцеса,
Й він – принц, хоч без коня, - зі щирим серцем.
Жили собі. І бігли сірі будні,
Коли – яскраві, а коли – й марудні.
Та солодощі визвали оскому.
Йому все рідше мріялося дому
Потрапити. Вона ж з нудьги зів”яла,
Хоч ніби все для щастя й згоди мала.
Та збіглися до дому чорні кішки.
Й дороги розійшлися спершу трішки,
А потім – геть. Жили в раю обоє,
І раю не помітили. З журбою
Враз стрілися. Із нею й залишились.
Боротись за любов не стало сили.
Пішли шукати. Хто – нового принца,
А хто – принцесу. Та журба – по вінця.
І час пройшов, стрибнув. Проплив струмочком.
Уже й онуків народила дочка.
Вона – одна, і він – один, як палець.
Принцеса й принц їм якось не попались.
Життя минуло. Сивина на скронях
Густа, як листя на зелених кронах.
В куточках душ любов не помирала.
Ховалася від гордощів кинджалу.
Вона звела їх, ця любов запізня.
Знов стиха лине вже знайома пісня: -
Іди до мене, моя рідна квітка.
Носити буду завжди, а не зрідка
Я на руках тебе, моя кохана.
Я знов знайшов тебе. І сяє ранок.
Тепер єдина їх турбує тема: -
Чому ж вони зістарились окремо?
Вони жили у раю. Жили в раю.
Чому його не бачили, хто знає?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359459
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.08.2012
автор: Ліоліна