виклики приймаються блиском ножиць,
ніжиться впевненість гостроязика.
мого чоловіка оживили ще на хресті,
говорячи "стій рівно, будь витривалим",
а його обпікало,
він в нашому домі всі вікна трощив.
він жив на хресті і
носив його під сорочку,
знаючи, що ближньому тільки три рочки
і треба купити від кашлю настій.
мій чоловік вечорами в’язав фото зразкове,
казав: "тіла наші помруть,
а в дітях ми житимем знову,
ми станем з тобою занадто безсмертні...",-
було по четвертій
і він вирушав до сну.
там він бачив дубову труну,
неодмінно двохспальну.
він знав, що колись я помру
та мовчав спеціально.
я вчилась йому готувати отруйні вечері,
щораз відчиняла двері,
та він лишався.
на пальці як на папері було забіло,
мій чоловік гадав,
що я прикипіла.
і хрест його тоді робився повітряним,
він усміхався й лишав паління...
а я не знала чи довго витримаю
в глибинах тиші важке каміння.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359815
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.08.2012
автор: Biryuza