Коли розтане срібна пелена
скрипучих зим і скресне крига біла,
ти серце простягнеш в долоні: «На!
Бери. І щоб повік його любила».
Коли стечуть лютневі холоди
стрімким потоком в Буг або Синюху,
ти скажеш: «Я іду до тебе в дім.
І не переч. Уже мовчи і слухай».
Коли зболять нездійснені оті,
яким судилось душу спопеляти,
ти станеш раптом всесвітом тоді
і мужем, і, звичайно, знову татом…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359824
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.08.2012
автор: Софія Кримовська