Хіба я хочу -- мушу це писати;
Хіба я хочу -- мушу це сказать;
Я мрію про кохання вже співати,
Але сумні слова летять,
летять, летять…
Я мрію ту поему завершити,
Яка із вуст моїх щовечора летить;
І в день оспівувати вітер,
Що зупинився радісно на мить…
О! Мить та незбагненна і тривожна;
Сльоза життя на сонці мерехтить;
І я хвилююсь і дивуюсь тому,
Що зупинилась та сльоза на мить…
Але життя на мить не зупинити,
Ото й горю, бо я не можу тліти;
Життя це змусило перо моє тремтіти,
Слова гіркі із уст моїх летять..
Я мрію все сказать вам, українці,
Повідати журбу на цій сторінці;
Усі думки і біль свою сюди покласти,
А потім на коліна перед вами впасти.
За те, що, може щось не так відчула;
За те, що, може, щось не так почули;
За те, що, може, щось не так зробила;
Чи, може, радість в слові десь згубила…
Простіть за все, що в книзі цій пишу я,
Що сумно я буття оце віщую…
Що можу я пером моїм змінити? –
А ні мовчати я не можу, та й не сила говорити…
Ото й пишу...
Чи буде хто читати?
Я вас люблю!..
Тому й не можу
я мовчати…
(26 квітня. 2012 рік.)
Богуслав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359944
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.08.2012
автор: Людмила Богуславська