Приємно і лячно... а, може, це знову
все те, до чого так звик:
погрались, потішились, збили оскому
й пожбурили геть на смітник.
А розум шепоче:" Вгамуйся, не треба...
Так не буває в житті...
Куди ж ти, безкрилий, рвешся до неба,
сховайся тихенько в кущі..."
Та що мені розум, коли його слухав,
коли я тим розумом жив?
Лиш поклик сердечний вперед мене рухав,
як серце просило чинив...
P.S. Хто як захоче, так і зрозуміє...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360009
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 26.08.2012
автор: посполитий