Одного разу в шумній залі
Хтось підійшов до мене. Ти.
Думки мої, давно за’вялі,
Звернули знову в мрій світи.
У серці знову сонце світить,
І на душі моїй тепло...
А думка... знов кордони мітить,
Щоб згодом пекла не булó.
Я виринаю з дум полону –
Мене у вальсі ти ведеш.
І раптом з-поза мрій кордону
Одне питання задаєш.
Душа до тебе знов не лине.
Так дивно стало: я – не я.
Можливо, просто мрія гине?
Та, ні: вона вже не моя΄.
Ти запитав, чи я кохаю,
Не іронічно і без зла.
А я сказала, що не знаю,
Й стежини наші розвелá.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360076
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.08.2012
автор: Тетяна Мерега