Безсоння не лишає й крихти спокою.
Беру, як завжди, ручку і папір, -
Мов з ями вибираюся глибокої,
Або, мов альпініст, спускаюсь з гір.
На ниві опиняюсь, житом всіяній,
Та дивні помічаю колоски, -
Осяяні думками скрізь і мріями,
Пощипують, торкаючись руки.
Питаю їх: "Що робить вас казковими?
Як тільки вас беру руками я, -
Думки стають мов росами ранковими,
Хапає мозок тепла течія."
У відповідь мовчання...лиш мелодія,
Тихенький спів по ниві прокотивсь.
Чарівна, незабутня та рапсодія,
Пройшовши полем, стрибнула у вись.
Не міг я розрізнить, про що співалося,
До вух лишень долинули слова:
"Ця нива - не бездушне сміттєзвалище,
Поезія-бо вічна і жива!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360650
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.08.2012
автор: Олександр Обрій