Вона слухає Ельзу на своєму мобільному,
І синхронно плаче під «Друга» і «Susy»…
Її мрії – стороннім здалися би дивними,
Але в неї немає ні ворогів, ані друзів…
Засинає одна і не вірить у Бога,
Всіх людей вважає дурними й занудними,
Обожнює полуничні вершки і хотдоги,
П’є ранками морквяний сік, аби схуднути.
Вона пише вірші й суперечливу прозу,
Розмальовує фарбами під’їздні стіни,
Від сусідів ховаючи гарячі сльози…
Не сприймає добро, ігнорує все біле.
* * *
Вона плаче частіше, ніж їй би хотілось,
Адже бачить те, що не бачать інші…
Так, вона – і н ш а. І що ж їй лишилось?
Померти… Або ж навчитись жити –
як більшість.
(2010)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360999
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.08.2012
автор: Антон Срібний