Прозорість останнього
дня літа
перетікає
в золото
першого дня осені.
Списи сонячні
мовчать стоголоссями.
Втрачати тіло,
наче втрачати віру
у цю реальність -
В бездоганність
муркотіння сплячої кішки...
Ще трішки...
і я... босою,
Пішки
встУплю в твій сон..
Блакитна Чара відмовить!
І я промовчу.
Лиш вовком завию
і, рикнувши низько,
підІйду тАК близько,
що Ти вже
не втямиш себе...
І в першу ніч осені,
акорди на мЕні візьмЕш!
Сльози моЇ бризнуть росяно
від щастя
не буде вже меж
нашим тілам, дУшам,
сутностям.
Я радію твОїй присутності
у мого світу мушлі
І своЇй невимушеності.
Зачекай! Постій!!!
Своїх пестощів рій,
наче воду згори
Злий
на мене.
Зли!
Мене!
Так, як тільки ти
вмієш,
кохаючи,
мій світ перевертаючи
і...
ніжно мене беручИ,
Вчи!
Вчи мене жити...
з тобою,
перетікаючи Любов"ю
з дня - в ніч,
з ночі - в день...
Поклич
в прозорість своїх світів...
Дзень...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361457
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.09.2012
автор: LaLoba