Самотність пробирає тіло до кісток,
Життя іде і промиває грішні мізки,
Здається, в одинокості уже засох,
А миші проробили всюдисущі дірки.
Нікому не потрібен, змучений з лиця,
Закатаний навік в асфальт старого світу
Чекаю часу, грандіозного кінця
Допоки поєднаюсь з пеклом посполито.
Але я далі животію і плююсь
Та намагаюся гарчати на мертвіння
І я ніколи не скажу, що я здаюсь -
Почуєте ще голосу страшного півня.
02.09.2012 року Львів
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361561
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.09.2012
автор: Андрій Яремко-Ярий