Липневий тихий дощ, враз, перейшов у зливу,
Що швидко обмивала нестерпний біль і сум.
З душі каміння падало у тишу особливу -
Її лишила світла безпосередність дум.
Я ожила!Невже?Цілющая волога
Змивала сіру важкість минувщини років.
Вмить розчинився страх й гірка пересторога,
Тінь ревнощів жінок і хіть чоловіків.
У вдячності своїй схиляюся до світу,
До сонця і води - відвертості стихій.
За вічну таємницю, хоч нині, та розкриту,
За відданість безмежну сердечності людській.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362119
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.09.2012
автор: Ольга Крамаренко