Нехай святиться Слово рідне
На половіючих жнивах.
Якщо впаде в сльозах безплідна
Кровавим каяттям журба,
Якщо заплачуть карі очі
В чужій сім`ї - самотня путь.
Озвіться ж голосом пророчим,
Бо Слово рідне наша суть.
Будує ще з часів Тараса
Свідомість українську нам
Пісень омріяних прикраса,
О, Слово рідне, Ти - мій храм!
Не кину долю серед степу,
Волошок золоті поля,
Вклоніться соняшники небу
В молитві за моє ім`я.
За імена всіх українців
Ти, брате рідний, помолись,
Бо кров людськая через вінця
Проллється на війні колись...
Проллється за святую Землю,
За слово рідне, за село,
Два береги не відокремлю -
Єднає їх старий Дніпро.
Як соловейко нещасливий,
То сад весною не співа,
Неначе мати сива-сива,
Так тужить Мова золота.
О.Сичьов
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362131
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.09.2012
автор: Олександр Сичов