Сонце сходить щоранку, завжди
Так, як ти і не мріяв.
Зупини свої оберти і зажди,
І з-під светра вивільни крила.
Загуби надокучливі сни
У кипінні весняних вишень,
Світло з подихом в світ пусти…
Так і Радха кохає Крішну…
Оберемок досвітніх променів
Назбирай у прогріті сіни,
І спорожнену душу наповни
Сяйвом спокою, небом синім.
Щоб, як ластівка краяти простір,
Щоб тріпати хмарну ванільну вату
Зупинися. Бо жити – просто…
Просто вірити і кохати…
04.09.12
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362201
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.09.2012
автор: Марина Зоріна