( вільний переклад на українську " Пускай ты выпита другим" С Есенин)
Нехай ти випита до дна, зовсім не мною,
Душа звинить як та струна, тільки тобою,
Мені достався кращий приз, у подарунок,
На дні твоїх палких очей, осінній трунок.
Твого волосся ніжний дим , п’янить бажання,
І арфою в душі звучить, твоє кохання,
Мені дорожче юних літ, і вітру літа,
Осінній вік, як зрілий плід, і ніжні квіти.
І як поет кричу тобі - мрія здійснилась
Моїй уяві у рази, ти полюбилась.
Брехати серцем я тобі, зовсім не вмію,
Що поєднались на віки, маю надію.
Тому говорю я тобі, без долі чванства,
Що без жалю я розстаюсь із хуліганством,
Скандальні сплинули роки, та час відваги,
серце напилося, кров очисної браги.
Вербою вересень в вікно , моє ввірвався,
Про те що любиш ти мене, мені зізнався,
Багряним світлом у душі спокій засіяв,
пообіцяв - скоро прийде і здійснить мрії.
Тепер у світі все мені для серця мило,
Без примусу і без журби, живу щасливо.
Тепер здається навкруги весь світ прозорим,
І в ньому образ твій п’янить своїм узором.
Бо ти освітлюєш мій шлях,як та комета,
Рідніше стала ніж сестра, душі поета,
І в вірності тобі поклявшись ,без останку,
Співати буду я пісні , безперестанно.
Про те як вітер шепотить слова любові,
що ми в думках навічно з ним, брати по крові,
Що без кохання всі слова лиш дилетантство,
Та позабуте навіки вже хуліганство….
Перший варіант
Нехай ти випита до дна, зовсім не мною,
Душа звинить як та струна, тільки тобою,
Мені достався кращий приз, у подарунок,
На дні твоїх палких очей, осінній трунок.
Скловидне марево волосся, п’янить бажанням,
І арфою в душі звучить, твоє кохання,
Мені дорожче юних літ, і вітру літа,
Осінній вік, як зрілий плід, і ніжні квіти.
І як поет кричу тобі - мрія здійснилась
Моїй уяві у рази, ти полюбилась.
Брехати серцем я тобі, зовсім не вмію,
Що поєднались на віки, маю надію.
Тому говорю я тобі, без долі чванства,
Що без жалю я розстаюсь із хуліганством,
Скандальні сплинули роки, та час відваги,
І серце випило уже, кров очищаючої браги.
Вербою вересень в вікно , моє ввірвався,
Про те що любиш ти мене, мені зізнався,
Багряним світлом у душі спокій засіяв,
Сказав що він прийде і здійснить мрії.
Тепер у світі все мені для серця мило,
Без примусу і без журби, живу щасливо.
Тепер здається навкруги весь світ прозорим,
І в ньому образ твій п’янить своїм узором.
Бо ти освітлюєш мій шлях,як та комета,
Рідніше стала ніж сестра, душі поета,
І в вірності поклявшись ,без останку,
Співати буду я пісні , безперестанно.
Про те як вітер шепотить слова любові,
Про те що ми із ним, брати по крові,
Що без кохання всі слова лиш дилетантство,
Та позабуте навіки вже хуліганство….
текст оригіналу, що вдохновив на перклад.
Пускай ты выпита другим,
Но мне осталось, мне осталось
Твоих волос стеклянный дым
И глаз осенняя усталость.
О возраст осени! Он мне
Дороже юности и лета.
Ты стала нравиться вдвойне
Воображению поэта.
Я сердцем никогда не лгу,
И потому на голос чванства
Бестрепетно сказать могу,
Что я прощаюсь с хулиганством.
Пора расстаться с озорной
И непокорною отвагой.
Уж сердце напилось иной,
Кровь отрезвляющею брагой.
И мне в окошко постучал
Сентябрь багряной веткой ивы,
Чтоб я готов был и встречал
Его приход неприхотливый.
Теперь со многим я мирюсь
Без принужденья, без утраты.
Иною кажется мне Русь,
Иными - кладбища и хаты.
Прозрачно я смотрю вокруг
И вижу, там ли, здесь ли, где-то ль,
Что ты одна, сестра и друг,
Могла быть спутницей поэта.
Что я одной тебе бы мог,
Воспитываясь в постоянстве,
Пропеть о сумерках дорог
И уходящем хулиганстве.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362511
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 06.09.2012
автор: Федик Юрій Михайлович