Через дві зими пронесла кохання. Здавалось безмежним
Аж трапило впасти
Розбилось на друзки і пилом шкляним заповнились груди і очі
Так боляче. Тоскно
Волає безвихіддю серце. Вуста ж - оніміли
Потворні примари що згадками звуться
Зринають у снах, підкидаючи тіло
А поруч – нікого
Схолола кімната
І змучене тіло – тремтяче, невпинне
У ній декорація
Я – декорація
Ти – ВСЕсвіт
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362573
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.09.2012
автор: zhanka_dah