В. Н.
Вітаю, друже!
Ми знайшли сумний оркестр:
Я Актор і ти – Маестро.
Хтось – по черзі диригує,
Хтось – підшукує до «діла»
Ту людину, яка сміла
Нас «усіх» та й порятує.
І до Бога. Бо ж він чує:
Всі ті ноти соковиті,
Що прокльоном і вином
По абзацу всі омиті,
Донесли на щирі миті.
Най не буде це все злом!
Бо, і певно, ти Маестро,
Ну і я – такий Актор,
Що підносити страждання,
Попід снами ті зітхання,
Щоб психічні коливання
Передав блаженний хор,
А підспівував – оркестр!
Ти Актор і я – Маестро.
На півставки. Тут і там.
Ми – співці. Нужденним, люду
У симфоніях і актах
Ми оскаржуєм облуду!
А «розхристаним» панам
Пропонуємо балади,
Бо які ж тоді принади,
Коли їсти хочуть всі:
І панянки, навіть пси,
І духовні ті знавці,
І бідненькі і купці.
Нам лишень дають поради:
Весь глядач, що буде радий
Свою душу в творчий храм
«Занесуть» блаженно й щиро,
Коли б там «Чєвота било».
Ну, скажімо, легкий «срам»,
Що і так пустує всюди.
А раніше, чемні люди,
У приватності тримали,
Бо ще розум, генний, мали.
А тепер – «легка» облуда…
Але так не можна, люди!..
Та ніхто не чує мови.
Це не страшно – це обмова…
І тепер «заносять» - душі
Свої скарги – ми ж це мусим!
Підкоряти всі таланти,
Співи, ноти, поетичні гранти,
Свої вміння – ми ж гаранти!
Своє слово… Підкоряти!!
Як? Кому? «Пролетаріату»!
Мій Маестро – ми ж загинем!
Хоч і в нас сумний оркестр,
Хор блаженний, і театр,
Де один актор - та чесно!
У собі шукає сили.
Ми не можем помирати…
Він Актор і я Маестро.
Ми воліємо шукати
Вихід у буденстві злім
Серед щирих пантомім,
І у сірості нуднім,
Світлі промені, до неба,
Які щирим для потреби,
Як повітря-кисень треба!
Ми живемо – лиш для них.
Нам важливий їхній сміх,
Нам важлива їхня радість,
Нам важливі почуття.
Ми загоїмо їм слабість,
Подаруємо життя!
Їхні душі – це багатство,
Що насичує цей храм,
Де не буде – бруд і «срам»,
Де панує творче братство:
Хор блаженний і театр,
Радісно-сумний оркестр.
Не стоять там творчі ґрати.
Там Актор і там – Маестро…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362822
Рубрика: Присвячення
дата надходження 08.09.2012
автор: Вальдемар Феруменко