Душа поета – мов сопілка ніжна.
Вона бринить мінорно і мажорно.
Емоцій хвилі закипають штормом.
Душа – ранима й безневинно грішна.
То – музика – мотиви сонця й грому –
злітає вільно птахою кохання.
Хоч завжди йде на неї полювання,
але вона вертається додому.
До серця, – доки б’ється, не померкне.
І – в небо, як поезія – між люди.
Поета на цім світі вже й не буде, –
як і душа, поезія безсмертна!
Олександр ПЕЧОРА
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362866
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.09.2012
автор: Олександр ПЕЧОРА