Я думала, що буде ясне небо,
Як полетять ключами журавлі.
Та йдуть дощі… Хіба багато треба?
І листя опадає до землі.
Я думала, веселка – кольорова,
Але у небі барв таких нема…
За літом – осінь, рік за роком, й знову
В потилицю їй дихає зима.
В моїй душі тепла на двох вдостачу,
Та не розділю я його ні з ким…
Таку самотню приручила вдачу,
Що навіть щастя з присмаком терпким.
Я так хотіла осені радіти,
Забути свої біди і жалі!
Але з одним крилом не долетіти
Туди, куди прямують журавлі…
Я кожен день живу, немов востаннє…
А дні ідуть повз мене мимохіть.
Пустіть мене у небо, у безкрайнє!
До журавлів пустіть мене, пустіть!
Не пише він мені листи й не дзвонить.
Зникає літо у осінній млі.
Він з іншою попід дощами ходить.
І помирають в небі журавлі…
05-08.09.2012 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362901
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.09.2012
автор: Юлія Ярема