якщо лісом іти
без мети –
просто йти:
так – уміти…
скільки див
і справжніх чудес
можна у лісі знайти –
зустріти:
в ритмі вальсу
колише гілля
вітер,
сяють
у сонячнім про́різі
поміж трав
розмаїти…
розпустили
хвилясті плющі
зелено-брунатні
коси,
тонконогі
ступають кущі
по плющевих озерах–
босі
на мережках стежок –
по-трипалі сліди,
і борозе́нки,
ворсистою гусінню
м`яко ме́тені…
хтось тут був,
хтось тут обіч ко́гось ходив –
у оксамити мохів,
і маре́вний березовий шовк
тіні ті́ней
вплетені
…і
розплетені
грубий слід
на тоненькій сосні –
мироточить живицею вавка…
у коновочки
сльози збирає рясні
і ховає
коновочки в гущавині
неутішна бездушна
Навка
десь там порух,
а десь там згук!..
ліс купається солодко
в літі…
між безпечних гілок,
наче зрада – павук
натягнув несподівані
сіті
о, ця пастка павуча –
тонка́ і липка́!
як людська
ненаситна жадоба…
під личиною мрійника
і романти-ка –
чорнохресна заздрощ і злоба…
обійти! не торкнутись
павучих тенет,
бо цей леп
од душі не відтерти
на ажурнім тканні –
делікатний такий силует:
он як тонко пряде,
як підступно
дочікує жертви…
обійти…
чим хутчіш,
чим хутчіш утекти:
краще в кігтях –
змагаючись - вмерти…
обійди,
закивало зусібіч зело…
от і мо́го
Престоль-ного
предковічного лісу
не обминуло
павуче
зло…
09.09.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363153
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.09.2012
автор: Валя Савелюк