А знаєш, набридло ховатись від смутку дощу,
Хоч кажуть, що там, вище неба, озонові діри.
Я буду як лід… Я на повну тобі відімщу,
І помста моя не пізнає безпечної міри.
Чи можна топтати в душі те, що й так не цвіте?
Останні уламки для тебе – холодний наркотик.
Я буду безжальна, якщо ти наваживсь… Проте,
На крок я підійду і ти вже попросиш про дотик.
Ти думав, все просто. Для мене ж то була не мить,
І зимні слова все розбили. Як метеорити…
Я буду, мов камінь… І Бог мені, знаю, простить.
Бо прагну одного і марю одним – відімстити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363165
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.09.2012
автор: Halyna*