Помста

А  знаєш,  набридло  ховатись  від  смутку  дощу,
Хоч  кажуть,  що  там,  вище  неба,  озонові  діри.
Я  буду  як  лід…  Я  на  повну  тобі  відімщу,
І  помста  моя  не  пізнає  безпечної  міри.

Чи  можна  топтати  в  душі  те,  що  й  так  не  цвіте?
Останні  уламки  для  тебе  –  холодний  наркотик.
Я  буду  безжальна,  якщо  ти  наваживсь…  Проте,
На  крок  я  підійду  і  ти  вже  попросиш  про  дотик.

Ти  думав,  все  просто.  Для  мене  ж  то  була  не  мить,  
І  зимні  слова  все  розбили.  Як  метеорити…
Я  буду,  мов  камінь…  І  Бог  мені,  знаю,  простить.    
Бо  прагну  одного  і  марю  одним  –  відімстити.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363165
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.09.2012
автор: Halyna*