Людська душа – така вже таємнича,
І «вчинки» в неї теж чудні.
Та тіло за̀вжди по інакше кличе.
А потім доживай – з тугою дні.
Але, по-суті – як, кому.
Не всім сумління гризотою диха.
А може зрадив теж йому?
І принциповість розбиває твоє «лихо»?
А що, «по-суті», димна зрада?
Яка-небудь: чи платонічна чи «гірка».
Це все одно моральна вада.
І хоч здається, що вона п’янка.
Виставу влаштували. Та для чого?
Чи варта некомфортність глядачу?
І ті пояснення – до чого?
Ніхто ту думку, «зрозумілу», не почув…
Ну що ж, долайте опорѝ.
Чекайте сподобання без печаль,
Чекайте сподобання до пори,
Коли спаде серйозності тонка вуаль.
А що, «по-суті», твоя зрада?
Це ще одна моральна вада…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363292
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.09.2012
автор: Вальдемар Феруменко