Усе прекрасне має свій кінець.
Слова, думки, і мрії, і бажання...
Та, зрештою, все сходить на нівець,
Немає в світі вічного кохання.
Та як не хоче серце з цим миритись,
Нічого не поробить розум з ним,
Не хоче серденько йому коритись
І не приймає неминучих змін.
Розум наказує йому забути
Всю ніжність, ласки й дотик теплих рук,
Та серце не бажає їх позбутись
Й звільнитись від любовних ніжних мук.
Це ж так прекрасно - трепетно кохати!
Хоча би днину, хоч й не на роки,
Чекати зустрічі, і мліти, і бажати
Палких обіймів любого руки.
Так сперечається здоровий глузд із серцем
Вже безлік років, може вже й віки.
І так триватиме допоки світить сонце,
Й на світі є мужчини і жінки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363301
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.09.2012
автор: Рижулька