Настав травень. Благодатна пора: природа навколо буяє зеленню, спеки ще немає, квітує бузок та конвалія, оп’яняючи своїм ніжним ароматом. Молоді крони дерев малюють на землі чудернацьку тінь, соловей, заплутуючись у павутині сонячних променів, співає особливо солодко. «Яке ж щастя кохати і бути коханим» - думав Він, коли поспішав до своєї дівчини з білосніжним букетом весняних квітів, не чуючи під собою землі. «Я, мабуть, спізнююсь, ще трохи – і я побачу Її, але я забарився аж на п’ять хвилин, але Вона зрозуміє, адже я ходив до лісу щоб здивувати її улюбленими квітами» - так роздумував молодий хлопець уже стоячи біля дверей коханої. Ледве переводячи подих, Він невпевнено натиснув на кнопку дзвінка. Через мить з’явилась Вона, найдорожча в усьому світі для нього, неземне створіння, завжди чарівна, схожа на ангела, за посмішку якої можна віддати все і навіть більше. Обійнявши її, Він вибачився за спізнення. Для неї це вже не важливо, адже Він поруч і ніби ніколи Вона ще не розуміла так ясно як сильно кохає Його.
Вони просто гуляли вулицею та парком, говорили про різні дрібниці, але все ж такі дорогі серцю. Вона задивилась на пишний високий кущ бузку, Він, лише поглянувши дівчині в очі, зрозумів її бажання і почав рвати пишні гілки квітів, дряпаючи собі руки сухими гілками. Вона додала яскраві пишні кетяги до ніжних конвалій. Для них не треба було слів, вони розуміли одне одного з пів погляду.
Кажуть, колись люди спілкувалися без слів, але чомусь деградували, між ними виросло багато бар’єрів: ворожнеча, матеріалізм, заздрість, брехня і, щоб приховати свою нещирість, вони замінили спілкування думкою на словесне. Важко уявити що б було, якщо зараз люди могли чути думки одне одного. Ці двоє – виняток. Кохання дало їм еволюцію, вони можуть і без слів знайти про що помовчати. Під зоряним покровом ночі Він провів Її додому. Такий важкий момент прощання, ніжний дотик квітів до обличчя, промінь місяця грає у її волоссі. До завтра… але що це? Такий пізній дзвінок на його мобільний. Його просить підійти друг. Вона не хоче відпускати Його, щось передчуває і навіть не може це пояснити. Вони йдуть разом. Ось і його двоє друзів, яким просто захотілося з ним поговорити, але чомусь один з них хоче поговорити з Нею. Вона запитально дивиться на коханого – Він не проти. Юнак просто дуже турбується за свого друга і хоче для нього щастя, запитує у дівчини чи справді вона кохає. Для неї це навіть не запитання, адже Він став змістом її життя, для нього вона жертвувала своїм бажанням навчатись, майже не спілкувалась з друзями і ще не знаходила часу для багатьох важливих речей.
В той момент повз проїхала якась автівка і юнаку, з яким вів розмову Він, здалося що його товариш, який відійшов поговорити з дівчиною Його, поцілував Її… чи не здалося. У світлі фар та грі тіней багато чого спотворюється, згадайте хоча б чому в дитинстві всі бояться темноти і образів, які у ній виникають. Важко описати стан Його, коли йому таке сказали. Він підбіг до Неї і запитав, як вона так з ним могла вчинити. Дівчина нічого не розуміла, її почали звинувачувати у чомусь, її мозок відмовлявся сприймати цю інформацію, Вона була паралізована незрозумілим страхом, дивлячись на нього, її давив комок у горлі, який заважав їй дихати. Що сталося? що сталося з ним? – це все що її цікавило, а потім від нього почула звинувачення у зраді. Дівчина ніяк не могла повірити в правдивість цієї події. Звинувачення, виправдання, паніка, істерика – Вона відмовлялась це пам’ятати, а отямилась тоді, як вся в сльозах йшла додому, дощ немилосердно заливав все навколо. Поруч був Він, який ніяк не міг вирішити як бути: цієї миті ладен пробачити все, але ж не вірив їй, Вона заперечувала свою провину, краще б сказала що винна і вибачилась, можливо, це легше пережити. Він то обнімав її, то звинувачував у зраді, то казав що кохає її і пробачить їй все. Вона ніколи не бачила його таким, здавалось що зараз образа розірве його серце. Неподалік від її дому Він розвернувся і пішов. Жодного слова, лише якесь глухе бамкання дощу по калюжах… а може то були її сльози.
Чому з нею так вчинили його друзі? Це випадковість, чи вони самі вирішили, що Вона не варта такого кохання. Як Він міг Її так кохати і не повірити їй. Це Її зраджено. Як так буває, що один епізод може перекреслити все хороше, що було між двома закоханими серцями. Може кохання не існує, людство ще не змогло еволюціонувати так, щоб пізнати це високе почуття. Люди завжди будуть нещасні, доки не навчаться слухати одне одного і довіряти. Пройдуть роки Він і Вона знайдуть своє щастя з іншими людьми, але, мабуть, тоді прийде прозріння, що справжнє щастя їм не судилося знайти, бо вони не разом, бо хтось, уявивши себе Богом, вирішив сам їхню долю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363599
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.09.2012
автор: Лілея Лозова