Час повертати совість з відпочинку,
Відпуск без правил час перервати,
І душу із мертвого спочинку
Пора відмити, і годі спати!
Я зрадила себе оту – яка літала
І з вітром цілувалася у снах...
Я зрадила. З хмар опустилася...й пропала,
А для безсмертя то поганий знак.
Чи я втомилася від щастя, Боже?
Чи осліпило почуття земне?
Спустошилась душа й не може
Ні бачити, ні слухатись Тебе...
Так соромно, і буде покаяння,
А потім і спокута за усі гріхи...
Я ж знала це... Чому ж ці злодіяння
творила, й не могла завадити собі?...
Розслабилась! Забула я про дух і душу,
І занедбала чистії думки...
Я ж не така була... прозріти знову мушу,
Хоч й як не легко виправляти помилки!
Час повертати совість в почуття,
Час пристрасті утамувати болем,
І повернувши цінності життя
Не поважати цю байдужість голу! 04.09.2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363841
Рубрика: Нарис
дата надходження 13.09.2012
автор: Яна Бім