Не забарися, осінь золота,
В мій тихий сад, в його квапливе місто.
Щоб він без слів в очах моїх читав,
Про що тепер казати надто пізно.
Про що змовчать затерплістю уста,
І вересневе небо раптом зблідне.
Щоб він мене ніколи не спитав:
«Для чого ти мене вбиваєш, рідна?»
Щоб тільки мить, і знов – міста, міста…
Осінній щем залиш комусь назавтра.
Щоб він мені хоч подумки шептав,
Про що сказати я тепер нездатна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363983
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.09.2012
автор: Halyna*