Чи Ви бували за кордоном?
Чи Ви питали у людей,
що взявши їхне громадянство,
паплюжать мову,
тих хто їх зігрів і дав їм кров?
* * *
Вам смішно?
Ні, це вже не смішно, вже насміялися сповна.
Проблема - яма існування,
країни, що зветься – Україна,
настільки глибока, що двадцятирічної мотузки,
не вистачить, аби вхопитись….
* * *
І врятуватись… з полону дикості абсурдної,
та людожерства…
* * *
Мотузка все ще є, хапай її. Стрибок!
Схопив!?
Тримай не відпускай.
Не витримає всіх вона.
Вилазь скоріше – обірветься.
Вона хоч і достатньо молода,
але гнила у сирій комірчині.
І всі мочились там.
І всі блювали там під хвилею ейфорії.
* * *
Ганьба!
Ганьба!
Ганьба всім нам, що мозок розблювали.
Нам нову подавай - забуту стару,
що триста років шмагала батогом по спині.
Своя мотузка хоча і прогнила, але своя.
Це твоя зброя, це твій козир.
* * *
А ті що мову відбирають, паплюжать,
знищують її, ще досі не уявляють,
яку понесуть плату за гріхи.
Бо ₺мова₺ явище космічне,
субстанція світів, чи навіть рівень ДНК.
І мову ми не обирали, Господь нам дав її
Слово – це Господня сфера.
Уб’єш його – уб’єш себе.
Не буде й сліду від тих хто піде проти Бога,
й не буде праху на Землі.
* * *
Мотузку ти свою візьми.
Відмий її та просуши.
Кнута зроби і підніми, щоб бачили усі:
що ти живий, що ти напоготові…
13.09.12р.
м. Київ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364002
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 14.09.2012
автор: UA