Ти узяла мене з собою,
Ти обіцяла сонця схід -
Я захлинувся вщент водою
І зараз просто йду під лід.
Чому так довго зволікала,
Чому ти все це почала?
До себе щільно підпускала,
А потім взяла та пішла.
Звідкіль навчилась цьому хисту,
Звідкіль з'явилась взагалі?
В моїх словах немає змісту -
Один лиш відчай у душі.
За що мені така покара,
За що сумую нині я?
Мене так легко переграла -
Змела самотнього в сміття.
Куди тепер повернеш очі,
Куди єхидною підеш?
Комусь життя знов заморочиш,
А потім підло і втечеш...
Невже тебе не мучить совість,
Невже Насущний не їси?
То знай - хоча б і перед Богом,
Та все одно відповіси.
(12.06.2007.№26)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364080
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.09.2012
автор: Вадим Косарєв