Відбитками на дзеркалі дахів
Душа моя застигла у польоті.
Мов зграя в вись спрямованих птахів,
У сонячній яскравій позолоті.
Ніхто спинить не в силах той порив,
Що пострілом пронісся блискавичним,
Тепла багрянцем жили напоїв,
Свій вектор спрямувавши по дотичній.
Десь там зомліле місто давить смог,
Проблеми колять мозок гострим вістрям,
Вкінці чека безславний епілог.
Зроби ковток хоч свіжого повітря.
Таким здається крихітно малим
Людський похмурий світ, що повен злості,
Коли над еліпсоїдом земним
На крилах вітру розтинаєш простір…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364769
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.09.2012
автор: Олександр Обрій