Я завжди думаю: «так що ж таке людина?»
Всього лиш купка м’яса і кісток,
Обтягнута жовтуватою шкірою,
Ну, на крайняк, іще трохи волосся.
Гер Ніцше, покуривши трави,
Знайшов надлюдське у людині,
Вчинивши замах на бога.
Давньогрек Діоген із ліхтарем
Серед ночі на площі шукає Людину.
Так і хочеться гукнути йому услід:
«Діоген, братішка, йди додому спати.
Гаси ліхтар, твої шукання марні».
Знаєш, то було б дуже круто – написати
Сценарій власної смерті і отримати
За це Нобелівську премію, забезпечивши
Себе аж до самої-самої смерті,
А потім, в один з осінніх днів, коли найбільше
Захочеться жити, померти назавжди.
Відзняти на камеру останні хвилини
Свого життя, щоб всі ці придурки,
Сліпі глядачі, повтикали, тупо поржали
З твоїх прикрих невдач.
Ти знаєш, смерть – хороший прикол.
Німе кіно, в якім актори голими руками
Ловлять рибу в каламутній воді.
Ну що, то ти вже знаєш, що ти людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – єдині,
Смерть же для всіх одна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364867
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.09.2012
автор: Ноїв Ковчег